Віра Блізнюк: «Сільський медпрацівник працює цілодобово»

8 листопада минулого року дільничній медичній сестрі Вірі Блізнюк виповнилося 60 років, з них 40 вона трудилася в Насипновськой амбулаторії. За цей час односельці звиклися звертатися до Віри Василівні за допомогою у будь-який час доби.

Корінний кримчанин

Мати Віри Блізнюк Марія Петрівна жила у Владіславовці. У перші місяці Великої Вітчизняної війни її отця викликали у військкомат. Він разом з односельцями прибув на призовний пункт, і у цей момент зачалося бомбардування. Одна з авіабомб попала в будівлю військкомату, дідусь Віри і інші новобранці з Владіславовки загинули на місці. Після цієї події Марія Петрівна вирішила евакуюватися з Криму на Кубань, але не встигла виїхати: вона прибула до Керчі, яка незабаром була окупована. Як і всі радянські люди, мама Віри вірила, що місто здали ворогові ненадовго, тому вирішила перечекати окупацію в Аджімушкайських каменоломнях. Там вона ховалися з іншими місцевими жителями до звільнення Керчі десантом Керченської Феодосії. Під час другої окупації Марія Петрівна вважала за краще залишитися на поверхні і всю війну провела в окупованому місті.

- Нацисти двічі викрадали в табір мою маму, і обидва рази невдало, - згадує Ст Блізнюк. – Один раз їх ешелон розбомбили, і вона знову повернулася до Керчі. Другий раз на Перекопі фашисти висадили пленних з складу і змусили рити окопи, але у цей момент налетіла радянська авіація. Зачалося бомбардування, окупанти і їх пленниє розбіглися по укриттях. Ось так мама і ще декілька чоловік втекли.

Тато Віри Василівни – Василь Чичеров – всю війну служив на флоті. Її батьки познайомилися вже після війни, незабаром після весілля в їх сім'ї народилася дочка. Її дитинство минуло в зруйнованому місті, яке дуже повільно відновлювалося.

- Після війни в селищі Войкова стояли зруйновані будинки, які, очевидно, колись були дуже міцними, - розповіла В.Блізнюк. - Під час бомбардування була пошкоджена крівля, а остов продовжував стояти. Відновлювали їх дуже повільно. Я дуже добре пам'ятаю, що коли пішла в перший клас, до Керчі провели електрику і пустили перший міський автобусний маршрут. А коли я вже закінчила медучилище – поїзди пішли через переправу, в порту з'явилися китобои, риболовецькі сейнери, запрацювали заводи: металургійний, стеклотарний і майоліковий.

Сім'я Чичерових жила в Аджімушкає, там Віра закінчила школу, а потім вчинила на акушерське відділення Керченського медичного училища.

Медсестра

У 1967 році Віра Василівна закінчила медучилище. Її подруга жила в Саках, вона попросила розподілити її в рідне місто і умовила Віру поїхати разом з нею. Віру Чичерову направили на роботу в місцевий пологовий будинок.

- Я приїхала вже надвечір, тому мені довелося переночувати в ординаторській. Близько півночі мене розбудила породілля. Оскільки в той момент я виявилася єдиним медпрацівником в пологовому будинку, мені довелося самостійно прийняти у неї пологи, - згадує Віра Василівна. - Вранці народилася дівчинка. Ету свою першу новонароджену я пам'ятаю до цих пір. Я постійно цікавлюся її долею. Зараз вона вже доросла жінка і давно сама стала мамою.

Медсестра жила в гуртожитку, під вікном якого був танцмайданчик. У один з танцювальних вечорів вона познайомилася з Валентином Блізнюком, який працював водієм в Саках. У 1968 році молоді люди вирішили одружитися. Батьки жениха жили в Насипному, і молодожони зіграли весілля в їх будинку. Із-за проблем з житлом в Саках дружини незабаром переїхали в Насипне. В. Блізнюк пішов працювати трактористом в радгосп-завод «Феодосія», а його дружина влаштувалася на роботу в хірургічне відділення міськлікарні Феодосії №1.

- Я трудилася під керівництвом прекрасного доктора і чудової людини Едуарда Георгійовича Свірідова, - згадує Віра Василівна. – Мені дуже став в нагоді мій сакський досвід, де мені доводилося працювати не лише акушеркою, але і медсестрою широкого профілю.

Через рік в Насипному відкрився фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП) і Віра Василівна подала заяву на переказ. Зараз колеги називають її медпрацівником №1, оскільки Віра Блізнюк була прийнята на роботу першим наказом Насипновського Фапа. Незабаром ФАП був реорганізований в Насипновськую амбулаторію, а Віра Блізнюк продовжувала працювати в ній дільничною медсестрою.

Рідне село

У 1969 році Віра Василівна народила дочку Олену. Зараз вона живе в Санкт-Петербурзі і виховує свою 13-річну дочку Аріну. У 1976 році в сім'ї Блізнюк народився син Дмитро. Він теж перебрався до Санкт-Петербурга.

За словами Віри Василівни, Насипне стало її рідним селом. Довгі роки вона веде картотеку амбулаторії, тому знає практично кожного односельця і їй відомо, як у нього йдуть справи із здоров'ям. Облік історій хвороб медсестра вважає за не менш важливу справу, чим лікування пацієнта.

- Лікарки можуть змінитися, а їх записи про обстеження і діагностування людей залишаються, - підкреслила вона. - Деколи від збереження амбулаторних карток може залежати життя людини, наприклад, якщо у пацієнта існують протипоказання до застосування того або іншого медичного препарату. Я чудово орієнтуюся в картотеці, знаю про зміну прізвищ односельців, а також про їх захворювання. Працювати медиком в селі – це особливе відчуття відповідальності. Тебе всі знають, будь-який твій вчинок стає надбанням громадськості. Ти завжди на вигляді, навіть можна сказати, що тебе розглядують під збільшувальним склом. Сільський медпрацівник працює цілодобово.

23 грудня виконалося 40 років, як Віра Блізнюк працює дільничною медсестрою Насипновськой амбулаторії. Вона до цього дня згадує свою наставницю, яка ділилася з нею досвідом на початку її трудової діяльності в сільському Фапе.

- Односельці звали її Шурочкой, а мені було дивно, що всі так називали дорослу жінку, - розповіла В.Блізнюк. - Минули роки, я подорослішала, але для моїх пацієнтів я як і раніше Верочка. Так прийнято. Це сільські традиції.

Тепер Віра Василівна часто згадує, як Насипновськая амбулаторія переживала свої гірші часи. У 1990-х приміщення не опалювалися, в морози медпрацівники мерзнули, а пацієнти відмовлялися роздягатися. Каміни і інші обігрівачі не допомагали, оскільки відключали електрику. Проте амбулаторія продовжувала працювати, лікарки і дільничні медсестри відвідували хворих вдома. За її словами, зараз настали інші часи. Працювати почало легко і затишніше. Знання опалюється власній котельній, а торік на гроші спонсорів і бюджету селища амбулаторію відремонтували.

- Тепер нам заздрять навіть медики міської поліклініки, - сказала Віра Блюзнюк. - Зовнішній вигляд кабінетів і коридорів радує око. З'явився хол для відвідувачів, в якому є жваві рослини, зручні крісла і дивани, а телевізор розважає пацієнтів, чекаючих в черзі прийому лікарки. З'явився і свій аптечний пункт, який дозволяє хворим або їх близьким придбати медикаменти в амбулаторії. Це значно скорочує час на пошуки ліків по аптеках. У Насипновськой амбулаторії з'явилися УЗІ, кардіограф і інша діагностична апаратура. Коли створені такі прекрасні умови праці, робота приносить задоволення.

За словами В.Блізнюк, вона не збирається на заслужений на відпочинок і має намір продовжувати трудитися далі.