"Захоплення заради задоволення, що до того ж приносить гроші"

Колю іноді називають Льоша Палкін, у Києві - Іваном, в Одесі - Мишком, але за паспортом він Микола. Сам він родом із Кривого Рогу, але неодноразово міняв місце проживання, минулу зиму провів у Коктебелі, зараз живе у Феодосії.

За свої 33 роки Микола перемінив безліч професій і занять: працював барменом, офіціантом, паркувальником, менеджером. Найбільше йому сподобалася професія будівельника, навіть не будівельника, а дизайнера. Тепер він вуличний музикант. "Кафа" розпитала Колю про особливості цієї професії.

- Як ти вважаєш, хто такий вуличний музикант?
- Мені здається, це сама чесна й відкрита людина із всієї великої гвардії музикантів. Тобто, це людина, що виходить у люди й своє мистецтво виставляє на оцінку всіх бажаючих.

- Є чи легендарні музиканти вулиці?
- Я думаю, є. Взагалі, всі вуличні музиканти в Україні приблизно знають один одного, це як би єдина тусовка. Де б ти не був, наприклад, приїжджаєш ти в якесь місто, звістку, що хтось грає в місті, поширюється серед музикантів. Ну і є легендарний Чиграков із групи "Чиж", він адже теж, до того, як став знаменитим, грав на вулицях й у переходах у Києві.

- Є чи в середовищі вуличних музикантів якась ієрархія, по якій ви "класифікуєте" один одного?
- Якщо говорити про якусь комерційну сторону, тобто вуличний музикант - це людина, що заробляє мистецтвом на вулиці гроші, те тут, так, є певні якісь умови, які зберігаються у всіх містах і у всіх місцях, де б ти не був. Часто з вуличним музикантом виходить аскер - це людина, що просить гроші в людей, для того щоб допомогти музикантові. Люди зараз заледащіли зовсім, вони не хочуть підійти, щоб покласти гроші музикантові на чохол, тому до них підходить така людина - аскер (сміється) Аскер теж одержує за це певні гроші. Музикант й аскер - от і вся ієрархія.

- Чому капелюшиш? Це заробіток або захоплення, задоволення?
- Я б сказав, що, насамперед , це все-таки захоплення. Захоплення заради задоволення, що до того ж приносить гроші (сміється).

- Яку музику ти виконуєш? Напрямок?
- Крім вуличних, скажемо так, кон’юнктурних пісень (це пісні, за які перехожі дають гроші з більшим бажанням), співаю свої пісні. Для мене це випробування власних пісень, це показник, як на них реагують люди, я їх виношу на суд слухачів.

- Перехожі - це як би індикатор якості пісень?
- Так це своєрідний індикатор. А взагалі кон’юнктурна вулична музика - шансон, російська доля або попса.

- А твій репертуар обмежений якими-небудь музичними напрямками?
- Я себе не обмежую, я меломан.

- Але все-таки, твій репертуар - це особисті переваги, або співали на догоду публіці? Наприклад, іде людина, ти придивився, і співали пісню, що могла б його зачепити, щоб він відстегнув щось...
- Особисті переваги. Іноді бувають такі ситуації, коли ти навіть знаєш пісню, але не будеш співати її за гроші, тому що не лежить у тебе душа до неї в цей момент.

- Вуличні музиканти виконують пісні на замовлення, за окрему плату?
- Так, звичайно ж.

- Тут "ми бідні, але горді" не буває?
- Ну, отут дивишся ще на людину, кому співати, і хто як цю пісню буде слухати. Допустимо, якщо до мене підходить якийсь п’яний жлоб і суне мені 50 гривень за комір і говорить: "Ти будеш цю пеню співати!", я, навіть якщо її знаю, навряд чи це зроблю. От так. А буває, підходять люди, які просять проспівати пісню, але в них немає грошей. Якщо вони мені подобаються, я співаю просто так.

- До вуличних музикантів люди ставляться по-різному. Чи буває, що хтось із перехожих тебе вичитує, учить життя?
- Усе рідше й рідше, хоча буває. Зараз люди починають розуміти, що вуличний музикант - це теж професія, причому нелегка.

- Як ти вибираєш місце, де стояти? Трапляються в музикантів через місця якісь сварки?
- Місце, я, скажемо так, вибираю інтуїтивно, там, де почуваю себе найбільше комфортно. І для мене важлива вимога - це акустичні дані цього місця. Через місця, буває, трапляються якісь непорозуміння. Але ми знаходимо компроміси між собою. Або ділиться це місце за часом, або можна стати далі - набережна велика. Але війн за місце не буває - завжди домовитися можна.

- А виникають проблеми з міліцією?
- Ні, проблем з міліцією тут у Феодосії немає, якщо ти дотримуєш деяких правил. Якщо ти культурна людина, то при своїй роботі (будемо називати це роботою) просиш своїх слухачів, щоб вони поводилися нормально, не били пляшки, не викидали "бички". Тоді міліція робить тільки сприяння. Тому що бувають такі ситуації, коли потрібно допомогу міліції: коли гітари б’ють або обличчя.

- А ще говориш, що перестали життя вчити...
- Ні-ні-ні, у мене практично щодня буває так називане "нависалово", коли підходять і конкретно починають нависати, і закінчується все фразою "я зараз тобі наб’ю обличчя". Ага, стоїть хлопець із гітарою, ну зрозуміло, що вуличний музикант, деякі вважають, що побити його - це забавно. Тому, буває людям робити нема чого, вони підходять п’яні й починають докопуватися до тебе. Міліція в таких ситуаціях тільки допомагає.

- Напевно є люди, які приходять тебе слухати щовечора . Які з ними складаються відносини?
- Так дружні, які ще? Ми так називаємо їх - фанати. Вони приходять через тебе. І ти, насамперед , адже приходиш для них.

- Вони підтримують?
- Звичайно, це певна підтримка. Приходити на порожнє місце й співати в минаючу мимо юрбу нецікаво. Хочеться співати, коли тебе слухають, це мрія будь-якого музиканта, коли є обмін між людиною, що грає, і людиною, що слухає. Тобто ти віддаєш їм, вони віддають тобі. Ми любимо цих людей. Чим більше до нас приходить людей слухати, тим цікавіше й веселіше живеться. Тусовка - це добре.

- А буває так, що підтягуються музиканти, з якими ти потім далі разом виступаєш?
- Так. Так і відбувається. Буває, коштуєш на вулиці, граєш, підходить хтось і говорить: "Давай посейшенімо разом". Знайомимо, граємо. Якщо знаходимо загальну музичну мову один з одним, починаємо грати разом. Так і збираються колективи.

- Розкажи який-небудь цікавий або забавний випадок з капелюхом.
- Останній забавний випадок був такий: виходить, уже наприкінці вечора, коли ми збиралися (а я дуже утомився, тому що вечір був напружений, довелося співати на повну котушку), підійшов чоловік і попросив проспівати одну пісню. Причому проспівати її треба було не тут, на набережній, а піти разом з ними й проспівати біля п’ятиповерхового будинку, під балконом його дружини, з якої він посварився. Хлопець говорив, що єдине, що може допомогти в його ситуації - це щоб я проспівав цю пісню, як серенаду під балконом, а він би в цей момент пішов би й помирився з нею. Я якось з опаскою поставився до цієї пропозиції, спочатку не погоджувався. Він мене дуже сильно просив, дуже. Просив зі слізьми на очах. Я хоч утомився й не хотів іти, все-таки пішов, зрозумів, що чувака треба виручити. Ми прийшли, я співаю пісню, дівчина вийшла на балкон, а він тим часом бігцем здійнявся по сходам на п’ятий поверх. Дивлюся, з’явився на балконі. Вони почали обійматися, цілуватися й у такт пісні танцювати. Потім він крикнув мені з балкона: "Спасибі, спасибі, ти мене врятував". Така от історія була.

- Дуже романтична історія... А свого первістка вони назвуть Миколою?
- Можливо. Це було б здорово (сміється).