"Кращого місця, чим Кизилташ на планеті немає"

Цього року під час святкування Дня селища Краснокаменка старожил Кизилташа Февзія Зинурова була визнана гідною звання "Почесний громадянин Краснокаменки".

Місцеві жителі нарекли її "бабою Терезою" за готовність прийти на допомогу кожному, хто має потребу в її підтримці. Її діти покинули військове містечко й просять переїхати до них, але вона була й залишається патріотом цих місць, які вважає кращими на планеті.

Родина Киримових

Февзія Киримова народилася 5 січня 1929 року в сільській глибинці Саратовської губернії. Родина Киримових виростила й виховала вісім дітей: чотири сини й чотири дочки, з яких Февзія була самої молодшою.

Всі її родичі трудилися на тютюнових плантаціях радгоспу "Махор". Коли Февзіє здійснилося дев’ять років, вона теж відправилася працювати в поле. Дівчинка полола й збирала махру, щоб поліпшити матеріальне становище своєї родини.

- Ми все трудилися, не покладаючи рук, але жили дуже бідно, тому що колгоспники заробляли гроші, - пояснила Февзія Харисовна. - Хоча ми всією родиною працювали з ранку до вечора, грошей ледь вистачало на їжу. Правда перед війною наше життя небагато покращилося, але потім батька й братів забрали на фронт.

Доля чоловіків Киримових виявилася трагичною. Старший син загинув в 1928 році, а інші загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

- Одержавши в один день похоронки відразу на трьох синів, у моєї мами був удар, - згадує Февзія. - Вона так і не оправилася від шоку. Здоров’я її різко похитнулося, і в 1951 році ненька вмерла. Так що дотепер з нашого сімейства дожили тільки я й три мої сестри, які, слава Богові, перебувають у доброму здоров’ї.

Родина Зинурових

Молоді роки Февзії довелися на післявоєнний період. У той час дівчини гостро відчували дефіцит наречених. Багато молодих чоловіків полягли на полях боїв, а ровесники вмирали від голоду в таборах або в окупації. Тому дівчини намагалися допомогти подружкам вийти заміж. Кращою подругою Февзії була Марія, що випадково познайомилася з військовослужбовцем і незабаром стала його дружиною.

- Вона переїхала жити до чоловіка в Крим і дуже страждала від нашої розлуки, - розповіла Февзія Харисовна. - Її чоловік дружив з Хатибом Зинуровым, що у ту пору ще не обзавівся дружиною. Чоловіка мріяли, що їхні дружини будуть дружити, як і вони. Тому Маша вирішила познайомити мене із приятелем свого чоловіка. Вона написала мені лист, повідомивши в ньому про наше одруження, як про факт.

За словами Февзії Харисовни, припущення Марії, що молоді люди сподобаються один одному, виправдалися. Февзія й Хатиб закохалися з першого погляду, відразу одружились. Молода подружня пара Зинурових відправилася в Крим, де прожила спільно майже піввіку.

Городок долі

Февзія Зинурова прибула в Крим 2 грудня 1952 року. Півострів зустрів її рясним снігопадом.

- Мені розповідали, що в Криму завжди тепло, а снігу майже не буває, - поділилася своїми спогадами Ф. Зинурова. - Я вийшла з вагона поїзда, а навколо замети по коліно. Ну, просто Сибір. Однак через кілька днів сніг станув і більше в цю зиму не випадав.

Після служби в рядах збройних сил Х. Зинуров залишився в розташуванні своєї військової частини й став працювати на будівництві військового містечка. Він трудився в РСУ, що зводило будинки, службові й військові об’єкти, а також дороги. Його дружина стала працювати разом з ним у бригаді благоустрою.

За словами Ф. Зинурової, вона зводила тротуари, сквери й парки військового містечка, намагаючись, щоб вулиці відповідали навколишньому пейзажу мальовничої ущелини Кизилташ.

- Якщо пройтися по містечку, то в кожному куточку можна знайти камінь, покладений мною, - сказала вона. - Хоча я й не народилася в Кизилташі, але це урочище вважаю своєю другою батьківщиною. Тут виросли мої діти - син Наріман і дочка Світлана, - які давно покинули ці місця, але постійно приїжджають відвідати мене й своїх друзів дитинства. Вони просять мене переїхати до них, але я ніколи не покину Кизилташ. Я відвідую їх, але, поживши в дітей тиждень або дві, починаю хворіти. Тільки повернувшись сюди, я знову прекрасно себе почуваю.

За словами Февзіє Харисовны, її син - військовослужбовець. Зараз він пішов на пенсію, але повернутися в Кизилташ не захотів. Наріман Зинуров як і раніше служить у Барнаулі. Дочка Світлана - педагог, вона живе й трудиться в Росії. Діти подарували матері двох онуків Руслана й Дениса, один із яких порадував бабусю народженням правнучки Еверины, якій вже виповнилось три роки.

"Люблю бігати"

Ф. Зинурова зізналася кореспондентові "Кафи", що обожнює спорт, яким захоплюється з дитинства. Її улюблений вид - легка атлетика.

- Скільки себе пам’ятаю, стільки бігаю, - розповіла вона. - До 70 років я брала участь у всіляких змаганнях і посідала призові місця. Я ніколи ніде серйозно не тренувалася, але бігаю завжди й скрізь. Я люблю бігати й зараз, але тепер роблю це тільки для свого задоволення.

Февзія Харисовна розповіла, що раніше на роботу вона завжди бігла. Спочатку місцеві жителі її часто запитували: "Що, спізнюєшся?". Однак потім усі звикли до цьому й не обертали уваги. Між її будинком і роботою перебував забір, через який вона постійно перестрибувала. Цю пробіжку з перешкодою вона проробляла двічі в день до 70 років по шляху на роботу й при поверненні додому.

- Після 70 років я перестала перелазити через забір, тому що стала ніяково від поглядів навколишніх, - зізналася вона. - Однак бігати люблю настільки, що до кінця своїх днів нізащо не кину це заняття.

Загальна улюблениця

У Кизилташі Февзію Зинурову нарекли "бабою Терезою" за готовність у будь-який момент поспішити на допомогу людям, що потрапили в скрутний стан. Від цієї жінки віє добротою й гостинністю. У перші ж секунди бесіди запрошення - погостювати в її будинку - одержав і кореспондент "Кафи". Вона дуже привітна й досконально знає всіх старожилів Краснокаменки.
Більше десяти років тому вмер її чоловік Хатиб Зинурович, не доживши всього декілька років до золотого весілля.

Цього року на другому Дні селища Краснокаменка Ф. Зинурова була визнана гідною почесного звання "Почесний громадянин". Як повідомив "Кафе" голова Щебетовської сільради Анатолій Діденко, це звання присуджується тому, кого вибирають жителі селища.

- Тут жили люди, працювали, служили, ростили дітей і піклувалися про улюблене містечко, - сказав А. Диденко. - Зараз вони пішли на заслужений відпочинок, а наше завдання віддати їм почесті по їхніх заслугах. Тому ми затвердили звання "Почесного громадянина Краснокаменки". Третьої, хто визнаний гідним цього звання, стала Февзія Харисовна, і цілком заслужено. Своєю славною працею на благо містечка й добросусідським відношенням до земляків вона по праву може йменуватися "Почесним громадянином Краснокаменки".

Як повідомила "Кафі" директор школи Краснокаменки Ніна Бегунова, місцеві школярі ведуть літопис Кизилташа, вивчаючи його історію й біографію місцевих жителів.

- Другий рік ми ведемо Книгу видатних людей, що проживали в нашому військовому містечку, - пояснила вона. - Раніше тут розташовувалася закрита військова частина, життя якої ховалася від сторонніх. Тепер гриф таємності снять, тому ми можемо розповісти про славних людей, що проживали в Кизилташі. У Книгу ми вписали імена найбільш гідних старожилів. Першими почесними громадянами Краснокаменки стали ветеран військової частини полковник у відставці Микола Бачило й колишня співробітниця госпіталю Таїсія Неверовська, а третьою - Февзія Зинурова.