"Нехай мій палісадник послужить прикладом"

Неодноразово на "гарячу лінію" редакції дзвонили феодосійці й запрошували кореспондентів подивитися на цвітіння палісадника в дев’ятого під’їзду будинку №12 на бульварі Старшинова.

Пообіцявши читачам побувати там, я озброїлася фотоапаратом і прибула на місце. Розшукуючи місце знаходження палісадника, я переконалася, що вся округа знає про нього, а також з гордістю вимовляють ім’я людини, що доглядає за ним. Це Тетяна Соболевська - лікар - гастроентеролог Феодосійської міської поліклініки, що після напруженого трудового дня з радістю поспішає до своїх квітів. За її словами, вона рада, що по ранках мешканці верхніх поверхів першими повідомляють їй про нові квіти, що розпустилися, а сусіди теж стали розбивати палісадники у своїх під’їздів.

Дитинство

Тетяна Соболевська народилася 30 грудня 1933 року у Вінниці. В 1937 році її батько виїхав на цілину, щоб уникнути репресії. Відтіля його призвали на фронт. Мама працювала агрономом і крім того була диктором на місцевому радіо.

- Я пам’ятаю, що коли все евакуювалися, наша родина змушена була залишитися, тому що мама читала новини із фронту, - згадує Тетяна Григорівна. - Коли наші війська залишили Вінницю, ми вже не встигли покинути місто разом з ними. Нас занурили на машини й вивезли за місто, а там уже були ворожі війська. Довелося повернутися назад. Окупаційні влади відняли в нас квартиру, тому ми скитались по якихось кутах. Під час окупації вмерла мама, а мене й мого п’ятирічного брата стала виховувати бабуся. Звісток про батька не було дуже довго навіть після звільнення Вінниці. Після перемоги ми отримали від батька лист, а потім він знову пропав. Виявилося, що під Кенігсбергом він одержав важке поранення.

Григорій Корнейчук дуже довго лікувався в госпіталі, якесь час родина навіть припускала, що він не виживе. Однак усе завершилося благополучно. М. Корнейчук повернувся додому, забрал дітей у Кенігсберг. Він знову женився, але шлюб виявився невдалим, і незабаром вихованням дітей зайнялася друга мачуха.

- Школу я закінчила із золотою медаллю, що зараз зберігаю для внучки, - сказала Т. Корнейчук. - Я часто показую її їй і говорю, що вчитися треба тільки на "відмінно", тоді в неї буде своя така ж.

Медицина

Після школи Тетяна Соболевська вступила до медичного інституту, що успішно закінчила в 1958 році. Її брат Анатолій Григорович також став медиком і зараз завідує кафедрою неврології у Вінницькому інституті підвищення кваліфікації медпрацівників.

Після інституту Т. Соболевська працювала терапевтом, хірургом, ендокринологом і гастроентерологом, постійно підвищуючи свою кваліфікацію.

Родина Соболевських прищепила любов до медицини своїм дітям. Дочка стала терапевтом і тепер трудиться в Санкт - Петербурзі, а син створив власну стоматологічну клініку в Череповці. Одна внучка продовжила сімейну династію й закінчила медичну школу, а інша зволіла стати юристом.

- Молодша внучка поки не визначилася у своєму виборі, але говорить, що медицина їй теж цікава, - поділилася Тетяна Григорівна. - Хоча ми ні в якій мері не хочемо вирішувати за неї цю головну для людини завдання - вибір професії. Лікар - це людина з особливим покликанням, що здатна переконати пацієнта в необхідності цінувати своє здоров’я. Я часто повторюю своїм пацієнтам, що за їхнє здоров’я лікарі не відповідають, а тільки допомагають їм своїми рекомендаціями позбутися від недуг або зберегти здоров’я. Все інше робить сама людина, а доктор зобов’язаний бути професіоналом, щоб люди йому довіряли.

Родина

Ще в інституті Тетяна Григорівна познайомилася з Леонідом Соболевським. Молоді люди відразу зрозуміли, що створені друга для друга. На останньому курсі вона народила їхнього первістка - дочка, а після закінчення навчання - сина.

В 1963 році родина Соболевських перебралася в Крим. Спочатку вони жили в Судаку, а в 1976 році переїхали в Феодосію.

- Чоловік більше працював випробувачем апаратур, призначеної для порятунку людей, - пояснила Т. Соболевська. - Він стрибав з парашутом або спускався з вертольота на всілякі плаваючі об’єкти. Цей іспитовий центр, у якому чоловік самовіддано трудився, донині знаходиться й процвітає в Приморському.

З моменту одержання квартири в будинку на бульварі Старшинова Л. Соболевський зайнявся землеробством. Він упорядкував палісадник під балконом їхньої квартири на першому поверсі.

- Він вирощував зелень, овочі і посадив кілька дерев, - пояснила Тетяна Григорівна. - Однак в 2000 році він переніс інсульт і не зміг доглядати за палісадником. Тоді-те я й стала наслідувала його. Однак від вирощування овочів я відмовилася й висадила квіти. Клумби під балконом радували всіх сусідів і мого чоловіка. Квіти не вимагають постійного відходу, як город, а часу в мене на землеробство зовсім не було.

Більше чотирьох років Тетяна Соболевська доглядала за хворим чоловіком, що переніс кілька операцій. Після тривалої хвороби він помер в 2004 році. За її словами, робота й квітучі клумби допомогли їй упоратися з непоправною втратою.

Син посадив перед балконом ленкоранську акацію, що швидко прижилася й постійно нагадувала матері про нього.

- Я просто молюся на це дерево, мені здається, що воно сповіщає про справи сина, тому й доглядаю за ним більш ревно, - поділилася сімейними секретами мати. - У ту сувору зиму дерево змерзнуло, і я дуже розхвилювалась. Однак один з моїх пацієнтів, фахівець у рослинах, сказав мене, сказавши, що дерево вижило. Його коренева система не ушкоджена, а від морозів постраждала тільки крона. Якщо дерево правильно обрізати, то воно знову оживе. Коли приїхав син, він дав мені грошей на обрізку. Тепер дерево знову цвіте й радує мене.

Палісадник

Утримання квітника біля балкона - справа заморочливе. Доводиться обгороджувати його від небажаних гостей, піклуватися про полив рослин, так ще оберігати їх від "замахів" будівельників.

- Заняття квітництвом здружило мешканців нашого довгого багатоповерхового будинку, - затверджує Т. Соболевська. - Деякі бажають допомогти, наприклад, привезти родючої землі або поділитися розсадою нових сортів квітів. Мешканці ревно охороняють мій палісадник. Пару років тому виконроб будівництва, розташованої поруч із нашим будинком, мав намір зробити урізання в комунікаційні мережі саме під моїм палісадником. Я із сусідами неодноразово зверталася у виконком, щоб зберегти квітник. Після тривалої турботи ми домоглися того, що будівельні роботи пройдуть в іншому місці.

Тетяна Григорівна вказала на траншеї в сусіднього під’їзду й пояснила, що там раніше теж росли квіти. Зараз будівництво заморожене, а замість клумб зяє яма, як нагадування про безгосподарність будівельників. Навесні на земляній купі цвітуть конвалії, які були прикрасою квітника.

Для поливу рослин квіткар використовує воду, що відстоює в бочку. Раніше вона поливала квіти із крана, що перебував у підвалі, але потім його зрізали, тому що порахували недоцільним таку витрату води. Бувають й інші проблеми, наприклад, недавно хтось викопав великий кущ білих півоній.

- У цей час іде буйне цвітіння моїх рослин, а перевагу я віддаю саме яскравим фарбам, - пояснила Тетяна Соболевська. - Дуже шкодую, що пізно довідалася про конкурс на кращий двір Феодосії. З величезним задоволенням прийняла б участь в ньому. Зараз я в черговій відпустці, тому в мене досить часу для догляду за палісадником. Рано вранці я йду на пляж "Динамо", плаваю, а потім повертаюся до своїх квітів. Нехай мій палісадник послужить прикладом для інших. Якщо кожний посадить у свого будинку дві або три квіточки, то Феодосія перетвориться у квітучий рай.